Хлопчик з Соледарської територіальної громади
став автором історії з «Книги добра»
У створенні книги взяли участь більше трьохсот тисяч дітей, чиї батьки воювали або пережили військові дії.
У суботу, 9 грудня, Президент України Петро Порошенко презентував «Книгу добра» - унікальний проект, створений за участю волонтерів, журналістів та митців. Про це повідомляє прес-служба Президента. Як зазначив голова держави, до створення «Книги добра» доклали руку відомі українці, серед яких - Любомир Гузар, Ада Роговцева, Іван Драч та Марія Матіос. При цьому Петро Олексійович підкреслив, що головні творці «Книги» - більше трьохсот тисяч дітей, «які поділилися добром з усією країною, всім миром». Це - записи дітей, чиї батьки воювали або пережили військові дії. Книгу збирала Марина Порошенко.
«Ця збірка краще будь-якої дипломатії, просування і рекламних кампаній розповість світові про Україну. Про те, які ми насправді, і про наші чесноти », - зазначив Порошенко.
Книгу виготовляли в Центрі української культури в Таллінні. Її друкували на спеціальному папері, яка зберігається більше тисячі років. Папір виготовляли з бавовни і сушених трав. На кожну сторінку створили окреме кліше, де вивели історії про добро каліграфічним почерком.
Одну з історій, яка потрапила в «Книгу добра», написав другокласник Марк Тищук з Соледарської ЗОШ №13. У своїй розповіді хлопчик описав реальну історію, яка трапилася з ним цього літа.
МАЛЕНЬКА ІСТОРІЯ ДОБРА «ОЛІВЦІ»
Було це в теперішній зоні АТО. Одного літнього вечора, точніше в останній день літа, я пішов разом зі своєю матусею до супермаркету за морозивом. Зайшовши одразу помітили багато військових. Бачити в своєму місті їх вже звикли, але ще досі боязко дивитись їм в очі, бо там можна побачити багато чого: і печаль, і смуток, і тугу за рідними, і водночас радість з безперечним щастям від прожитого дня. Ми зупинились біля відділу з канцтоварами, щоб в останнє переглянути чи раптом нічого не забули для зустрічі нового шкільного року. А він в мене вже другий! З нами поряд стали два солдати. Обидва мали брудний одяг, один був з великою бородою, та разом з тим мали добрі, світлі очі. Один запитав: «Чи можна подарувати хлопчикові олівці?» На що мама відповіла: «Так!» Ще не розуміючи для якого хлопчика. Тоді солдат покликав мене із собою до каси: «Ходім зі мною, я куплю і тобі віддам». Я засоромився і відповів, що в мене є, може комусь вони були б потрібніші. І одразу втік до мами. Ми з нею довго блукали магазином, соромившись підійти до каси, бо там на нас чекали солдати з олівцями. Коли врешті-решт ми почали просуватися на вихід, солдати наздогнали мене. Один став переді мною на коліно і простяг мені олівці. «Бери і більше ніколи не бійся!» – пролунало з його вуст голосно на весь магазин. Подякувавши їм ми розійшлися. Озирнувшись я зрозумів, що собі вони нічого не придбали. Сіли до свого авто та рушили. Мабуть, знову на передову поїхали захищати Батьківщину! Ми більше з ними ніколи не бачились. Хочеться сподіватись, що кожен з них живий і здоровий, і вже вдома разом з родиною. А велику коробку кольорових олівців я відніс до свого 2-В класу, там ми їх бережемо на згадку про великих і мужніх героїв!
Марк Тищук, м. Соледар